Слово П.Загребельного, вигострене бездоганною
правдою й виважене кришталевою
щирістю, стало своєрідним камертоном людської гідності й безприкладного
патріотизму для багатьох українців. Його невсипущий творчий темперамент і
невтомність пера породили плеяду безсмертних творів, що увінчали майстра
ореолом слави на віки. Їх читаєш, перечитуєш, зачитуєшся…
Дивуєшся потужності
людської думки, винятковості пам’яті, безміру високої духовності, громадянській небайдужості, що по вінця
наповнюють кожен витвір письменника-земляка. Задаєшся питанням, звідки черпав
він оте дивовижне натхнення, де брав життєдайну снагу? Невже це Боже
благословення? А, може, таємниця чарівного дару більш прозаїчна? Часто-густо
рядки його романів дихають
автобіографічністю, рясніють спогадами , пов’язаними саме з солошинським краєм, омиваються скуйовдженими
хвилями Дніпра, що синьою смугою тягнеться ген за селом… То чи можна злегка
припустити, що ми теж частково причетні
до народження цього рідкісного таланту? Ймовірно, що так, адже саме в дитинстві формується потяг до прекрасного,
зароджується зерно , що дасть у
майбутньому колосистий урожай. А цілюще повітря нашого краю, напоєне степовими
медами, настояне на полинах та чебрецях,
напевне, наповнило душу майбутнього генія
широчінню думок, дало на виріст
орлині крила, які здійняли його до небачених висот творчого Парнасу.
П. Загребельний – великий майстер діалогу
із сучасниками. Вислови з багатьох його
творів стали афористичними,тож ваблять невимушеністю і простотою, змушують
задумуватися над віковічними цінностями. Ось, наприклад, як справедливо звучать
слова з роману «Роксолана»: «Прагнемо того, чого позбавлені». Дійсно,
якщо бракує радості в житті, то
намагаємося її віднайти навіть у буденних миттєвостях; не вдалося зірвати цвіту щастя – постійно мріємо про нього, маримо у
снах; коли не зустріли кохання – повсякчас виглядаємо
його, плекаємо надію на швидке побачення
із жаданим почуттям. Актуальним у наш час є й інший вислів з вищеназваного твору: «Справжні люди мають
мовчати. Робити своє без галасу». Диву даєшся, коли, на перший погляд, ніби й
поважна людина, зробить на йоту добру справу й відразу вимагає подяки. Соромно
стає за такого «доброзичливця», бо ним керує, очевидно, не безкорисний намір, а
лише пиха, гординя та бажання слави. Доповненням до цих мудрих слів є рядки з
роману «Диво»: «Та, мабуть, коли чиниш добро, не думаєш про це. Заздалегідь
обдумуються лише підлоти». Шкода, що останнє
стало набувати дедалі більшого поширення. Коли доводиться стикатися з
подібним, то глибоко співчуваю людям ,
що мають вбогу душу і охоплені лихими намірами. Вірю, що якнайшвидше
усвідомлення ганебності своїх підступних вчинків допоможе їм досягти внутрішньої
гармонії і подивитися на світ очима, наповненими радістю і непідкупною щирістю.
Адже світ такий неповторний і прекрасний! Продовженням афористичної подорожі є
інші рядки нашого земляка: « Мудрого не зламає лихо і не зіпсує щастя». І це
правда: розумний завжди знайде вихід з
непростої ситуації, легко подолає перешкоди і негаразди. А якщо його підхопить
радісна ейфорія, то зуміє відчути грунт під ногами, не зірвавшись у хмільному
божевіллі до небес. В усьому потрібно знати міру. Саме цього навчає нас великий майстер слова. Невситима жадоба до збагачення теж не
приведе до очікуваної радості , бо, як наголошує П. Загребельний у романі
«Євпраксія»: «Загарбаєш багато – не втримаєш нічого».
Це лише маленька частинка крилатої мудрості неперевершеного дару великого життєтворця.
Хочу закликати сучасників: «Припадайте спраглими вустами
до невичерпної криниці духовності нашого земляка, шукайте в ній
слушні поради, беріть на озброєння його щирі й правдиві повчання!»
А тепер повернімося до витоків таланту
нашого ювіляра. Окрім моїх, як я вважаю
небезпідставних припущень щодо цілющого впливу рідного краю на формування
майбутнього генія, духовною музою,
невичерпною натхненницею, порадником і слухачем
найперших творінь була його
дружина Елла Михайлівна. Під час
екскурсії до Світлиці П.Загребельного
учні нашої школи отримали змогу поспілкуватися з нею по мобільному
зв’язку. З уст Елли Михайлівни вони
більше дізналися про внутрішній світ
письменника-земляка. Особливо вразило
неймовірно тепле відношення до
батьків, для нього вони були «іконами, на які треба молитися». Також,
виявляється, що мова нашого села для великого
майстра прози всі ці роки була
найкращою і найдорожчою, називав її , за висловом дружини,«чистою,
фантастичною». «А найзаповітнішою мрією Павла Архиповича, - повідомила Елла
Михайлівна, - було бажання приїхати, побачити і поспілкуватися з
мешканцями вашого села». Учням побажала, щоб «вдень і вночі читали книги, бо
в них заховані великі знання, …були духовно багатими людьми», висловила віру в
те , що саме в селі народжуються генії, від яких залежить майбутнє України.
Хочеться вірити, що високі уроки людяності, громадянської мужності, чесності й
безкомпромісності , які дав нам П.А. Загребельний у своїх безсмертних творах,
нікого не залишать байдужими і знайдуть відгук
у серцях багатьох людей.
Немає коментарів:
Дописати коментар